Цього тижня український уряд повідомив про рішення, яке для багатьох – передусім для українських дипломатів та їхніх західних колег – було довгоочікуваним. Однак для більшості українців воно є незрозумілим, алогічним і навіть обурливим.

Адже йдеться про те, що Україна ближчим часом закриє і більше не вестиме реєстр так званих міжнародних спонсорів війни. Творці реєстру жорстко критикують владу за цей крок, звинувачують уряд у перевищенні повноважень та у геополітичній короткозорості, дорікаючи тим, що Україна позбавляє себе інструменту тиску на світ.

Це рішення – украй непопулярне. Ухвалити, а тим більше публічно визнати його непросто, бо той, хто візьме на себе таку відповідальність, ризикує отримати тавро "пособника росіян". Тож не дивно, що у повідомленні пресслужби уряду його сором’язливо приховали під іншим заголовком, та й описали доволі обтічно.

Утім, реальність набагато складніша.

Якщо дивитися правді у вічі, реєстр "міжнародних спонсорів війни" був убитий ще торік.

Цей список був створений ще влітку 2022 року. Відтоді його вело Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), намагаючись натиснути на великі міжнародні компанії, що продовжують вести бізнес в РФ. Ідея виявилася успішною: західний бізнес нервувався, обурювався, а у двох випадках фігуранти списку навіть були змушені продати активи та вийти з російського ринку.

Однак ще рік тому Київ стикнувся з потужним тиском і навіть шантажем у відповідь з боку окремих західних партнерів, від голосу та допомоги яких Україна напряму залежить. Як наслідок, минулого року одна за одною зі списку "спонсорів війни" виключили компанії з трьох країн, які найжорсткіше тиснули на Україну. "ЄвроПравді" відомо про ще мінімум дві держави, які прагнули того ж результату.

За таких умов реєстр "спонсорів війни" навряд чи міг існувати далі. Тому питанням було радше те, коли Київ зважиться на його "реформу".

Однак тепер з’явилася нова небезпека.

Київ, намагаючись приховати рішення та мінімізувати репутаційні втрати, готується заодно "вбити" цілком дієві санкційні інструменти, які розробляє та підтримує НАЗК. Ця помилка буде безглуздям, але її ще можна уникнути.

Хто обнулить список "спонсорів війни"?

У вівторок ввечері на сайті уряду з’явився дивний пресреліз. У повідомленні з абстрактною назвою про "питання зосередження інформації щодо санкційної політики держави на одному ресурсі" йшлося, по суті, про те, що НАЗК припиняє опікуватися одним зі своїх продуктів – реєстром "міжнародних спонсорів війни".

Уряд повідомив, що на його розширеному засіданні за участю нового очільника НАЗК лунали претензії до цього реєстру з боку МЗС, Мін'юсту тощо, та й керівник агентства нібито заявив, що "існує питання подальшого функціонування списку". А за підсумками дискусії, як стверджується, "присутні погодилися" з тим, що агентство має передати іншим органам інформацію, яку воно зібрало стосовно санкційної політики, а зі сторінки "спонсорів війни" на сайті НАЗК буде зроблена переадресація на сайт РНБО.

В реальності це означає, що реєстр "спонсорів" буде ліквідований, хоча уряд у своєму повідомленні старанно уникав такого формулювання.

У заяві уряду є ще більше дивного. Наприклад, те, що засідання уряду, якому вона присвячена, відбулося ще минулої п’ятниці, а далі був період мовчанки. Або те, що саме НАЗК про свою "позицію" не повідомило. Або те, що анонсовані урядом зміни ніхто не поспішає втілювати.

Санкційний портал НАЗК функціонує без змін. На ньому досі присутній список "міжнародних спонсорів війни". Ба більше, у агентстві публічно заперечують, що ухвалили будь-яке рішення! "Ми вивчаємо всі обставини та можливі варіанти вирішення ситуації і формуємо позицію", – заявила "ЄвроПравді" керівниця управління комунікацій та інформполітики НАЗК Олена Конопля, пообіцявши більше ясності до кінця тижня.

Окрема проблема – те, що уряд в принципі заявляє будь-що від імені НАЗК. Нацагентство є незалежним від виконавчої влади, тож ані прем’єр, ані уряд у принципі не можуть давати йому жодних вказівок, доручень тощо, нагадав у розмові з "ЄвроПравдою" екскерівник НАЗК Олександр Новіков, не приховуючи обурення заявою Кабміну.

Слід, утім, зауважити, що юридично уряд Шмигаля у своїй заяві хоч і підійшов упритул до червоної лінії, але не перетнув її. А публічна заява Кабміну радше схожа на спробу підштовхнути нового голову НАЗК Віктора Павлущика ухвалити непопулярне рішення.

"ЄвроПравда" дізналася деталі цієї історії, і далі ми розповімо про те, чому на засіданні уряду його учасникам доводилося спілкуватися на підвищених тонах. Та щоби картина була повною, варто спершу повернутися до подій піврічної давнини, які досі лишаються непублічними – хоча про них відтоді добре відомо усім європейським партнерам України. "Європейська правда" ще тоді відновила їхній перебіг за розмовами з представниками України та кількох європейських держав.

Угорський урок шантажу

2 жовтня у Києві відбулася без перебільшення історична подія: уперше в історії Євросоюзу засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС відбулося у державі, що не є членом ЄС – в Україні. Це був потужний політичний жест, який мав також практичний вимір. Міністри майже з усіх держав ЄС зібралися в Києві, щоб ухвалити рішення про подальшу оборонну підтримку ЗСУ та домовитися про наступний санкційний пакет.

Лише три держави вирішили відправити до України не міністрів. Латвійський топдипломат захворів і був змушений перепросити Київ та надіслати замість себе другу особу МЗС. Натомість Польща і Угорщина показово, у вигляді жесту зневаги, знизили своє представництво на історичній зустрічі. Польський міністр тоді навіть зробив про це офіційну заяву – однак під час обговорень і голосувань Польща все ж була на боці України.

Натомість Угорщина обійшлася без заяв, але її дії були більш ніж промовисті. Так, на зустріч міністрів до Києва приїхав дипломат з доволі невисоким статусом, заступник держсекретаря з безпекових питань Жолт Бунфорд. А на закритій частині зустрічі Угорщина виявилася єдиною державою, що ветувала рішення про виділення з бюджету ЄС 500 млн євро на закупівлю зброї для України.

Переговори про фінансування зброї для ЗСУ тривали вже деякий час, і Будапешт був непохитний.

Угорці поставили ультиматум: спершу Україна має виключити угорський OTP-банк зі списку "спонсорів війни".

Про цю вимогу Будапешта було відомо вже тривалий час до того. Усі дипломати – і українські, і західні, з якими спілкувалася "ЄвроПравда", пояснювали, що це завело ситуацію в глухий кут. Річ у тім, що уряд України не контролює список "міжнародних спонсорів війни". У цьому питанні незалежність НАЗК була не фіктивною, а цілком реальною, і усі західні партнери, включно з Угорщиною, про це чудово знали: МЗС неодноразово зверталося до тодішнього голови агентства Новікова з проханнями про поступки, але всі вони були проігноровані.

Лише в останній момент вдалося переконати Новікова зробити виняток заради розблокування 500 млн євро: напередодні зустрічі міністрів НАЗК "призупинило" статус ОТР-банку як "спонсора війни". Це, втім, не допомогло: угорський клерк, приїхавши до Києва, зачитав позицію уряду про те, що Угорщині цього мало і вона вимагає не призупинення, а виключення угорської фінустанови з реєстру.

Про подальші події "ЄвроПравді" розповіли кілька учасників засідання, і кожен зауважив, що подібного не бачив жодного разу за свою дипломатичну кар’єру.

Прямо під час зустрічі, увімкнувши гучномовець, один з дипломатів зателефонував на особистий мобільний Новікова і у присутності усіх європейських міністрів пояснив, що, мовляв, ми поважаємо незалежність НАЗК, але від його рішення щодо OTP-банку залежить постачання зброї для ЗСУ.

Голова агентства здався під натиском і дав згоду на делістинг угорського банку, але, як свідчить одне з джерел "ЄП",

він відразу попередив міністрів: угорці їх все одно кинуть.

Так і сталося.

Присутній на зустрічі угорський дипломат заявив, що хоч ситуація і змінилася, він не може отримати оновлені інструкції з Будапешта.

Спроби інших міністрів зв’язатися з їхнім угорським колегою Петером Сійярто, щоб той дав своєму дипломату вказівку проголосувати "за", закінчилися невдачею. Дійшло до абсурду: очільник дипслужби ЄС Жозеп Боррель, відкинувши усі формальності та протокольні вимоги, за присутності інших міністрів особисто телефонував до приймальні Сійярто і переконував секретарку переключити його на міністра, і був змушений вислуховувати її пояснення (як кажуть свідки, непереконливі), чому вона не може цього зробити.

В НАЗК, утім, дотрималися слова – того ж дня виключили ОТР-банк з реєстру "спонсорів війни". Однак його очільник Олександр Новіков виявився абсолютно правий: угорці знову усіх "кинули". Попри те, що Україна повністю виконала їхню чергову вимогу, Сійярто придумав нову, вимагаючи підписати письмовий договір про невключення банку чи інших угорських компаній до цього списку в майбутньому.

У ЄС переконалися у недоговороздатності Угорщини та у тому, що вони блокують Україну із зовсім інших причин, ніж задекларовані, а також у тому, що для спільного фінансування витрат на зброю треба шукати інший механізм; переговори про нього, утім, тривають і досі. А заодно з тим угорці на зустрічі в Києві висловилися проти нового пакета санкцій, також пояснюючи це "казусом ОТР".

Однак події 2 жовтня мали також інший ефект. Адже міністри на власні очі побачили, що НАЗК може в телефонному режимі коригувати список "спонсорів війни".

Заразний угорський приклад

Під час однієї з перерв того жовтневого засідання у Києві, коли всі чекали на відповідь Сійярто, у присутності решти міністрів до глави українського МЗС Дмитра Кулеби підійшли з претензіями двоє його колег – міністри закордонних справ Австрії та Франції, Александер Шалленберг та Катрін Колонна.

Їхнє звернення до українського колеги можна описати короткою фразою: "А що, так можна було"?

"Дмитре, я правильно розумію, що для виключення французьких компаній з цього списку ми також маємо заблокувати санкції чи якесь інше рішення?" – прямо спитала Колонна у Кулеби, розповідає один з присутніх на зустрічі. Треба віддати належне Парижу, що, попри спроби натиснути на Київ, французи "поки що" не дійшли до дій, подібних до угорських.

Не виключено, утім, що причиною є зміна уряду Франції в січні. Катрін Колонна пішла у відставку, її місце обійняв Стефан Сежурне. Тож у списку "спонсорів війни" і досі є чотири французькі компанії – "Ашан", "Леруа Мерлен", "Бондюель" та "Ів Роше", які відмовляються виходити з російського ринку. Чи планував новий уряд ставити питання руба – невідомо, але по диплінії і далі надходили сигнали про те, що Франція незадоволена такою несправедливістю.

В Австрії ситуація виявилася іншою.

Там стояло питання лише про одну компанію, але дуже велику і вагому. Це – австрійська група "Райффайзен", для якої російський ринок був важливий.

Для австрійців угорський приклад виявився достатньо привабливим, і під час чергового продовження санкцій вони висунули умову свого голосування: "райфи" мають перестати бути в переліку "спонсорів війни". В НАЗК знову пішли на поступки. Біля австрійської компанії з’явилася позначка "Статус призупинено на період проведення двосторонніх консультацій із залученням представників Європейської комісії", і лише після цього Австрія розблокувала нові санкції проти РФ.

А ще була грецька історія, яка лишилася практично непоміченою у ЗМІ.

В Україні, коли йдеться про європейське вето, найчастіше згадують про Угорщину. Але насправді політично важливі європейські рішення набагато частіше блокують греки, просто їхні вимоги зазвичай не пов’язані з нами. Утім, було б дивно, якби у цій привабливій ситуації вони не долучилися до шантажу, адже у певний період у списку "спонсорів війни" грецькі компанії навіть лідирували за кількістю за рахунок компаній, залучених до транспортування російської нафти. Тож нічого дивного, що і вони свого часу долучилися до шантажу України.

І хоча в НАЗК наполягають, що не йшли грекам на поступки, а ті просто виконали всі вимоги й тому зникли зі списку, та незалежні спостерігачі це не підтверджують. Наприклад, кораблі компанії Thenamaris Ships Management, яку НАЗК у листопаді виключило зі "спонсорів війни", і після того спокійно продовжували перевозити російську нафту. Однак Греція більше не блокувала потрібні Україні санкційні рішення.

А вже у 2024 році на арену шантажу вийшов великий гравець – Китай, який поставив перед урядом України умову продовження торгівлі: виключення з реєстру його компаній, яких там зараз найбільше. А після всього того, що сталося, Київ вже не міг запевняти у неможливості цього.

По суті, незалежність реєстру була підірвана. І початок цьому незворотному процесу поклав саме угорський прецедент.

Чому всі так бояться реєстру?

Олександр Новіков, який свого часу був натхненником і головним захисником реєстру "Міжнародних спонсорів війни", продовжує наполягати на тому, що реєстр все одно необхідно зберегти. "Це геополітична зброя України, від якої ми зараз відмовляємося", – дорікає він.

Ексглава НАЗК визнає, що через існування цього реєстру він постійно стикався з "тиском різних країн світу, в тому числі Китаю", але заперечує політичні підстави виключення або призупинення статусу усіх компаній (австрійців, греків тощо), окрім найочевиднішої політичної історії з угорцями, свідками якої були топдипломати з усіх інших держав ЄС. Однак він вважає, що і тоді виняток для OTP-банку був виправданий, бо це допомогло посилити тиск решти держав на Угорщину. Він переконаний, що це допомогло, зокрема, у розблокуванні 5-мільярдного фінансування для України.

"Виключення ОТР з реєстру "міжнародних спонсорів війни" позбавило Угорщину будь-яких обґрунтованих причин для блокування надання Україні європейських коштів", – пояснив Новіков.

Та парадокс ситуації у тому, що участь у такому страшному для всіх реєстрі насправді не має жодних юридичних наслідків для компаній.

Реєстр – це такий собі "список ганьби". Його вплив – винятково репутаційний.

Він просто нагадує усім і без того відомий факт про те, що конкретна компанія не вийшла з російського ринку.

Між тим репутація також важлива, особливо для західних компаній, акції яких торгуються на біржі. Тож компанії, що опинялися в реєстрі, сприймали це яку реальну проблему і намагалися вирішити її. І якщо дехто, як ми описали вище, обирав виключно шлях тиску, то інші – починали домовлятися і навіть зважувати можливість виходу з російського ринку. І навіть якщо не брати до уваги OTP та сумнівні історії грецьких нафтотранспортних компаній, в окремих випадках НАЗК може прозвітувати про успіх. Так, ірландська Peninsula Petroleum Limited та британська група компаній Mondi вийшли з ринку РФ та прозвітували НАЗК про це, щоб їх виключили з переліку "спонсорів війни".

Але треба також визнати, що і зміст цього реєстру, і його вплив були обмежені, а до його ведення були обґрунтовані питання.

В Росії працюють понад 3 тисячі іноземних компаній, підрахувала Київська школа економіки, а в лістингу НАЗК є лише 50 із них. При цьому в агентстві визнають, що "формальних критеріїв відбору немає", тож рішення, кого вносити у цей список, а кого ні, має довільний характер. Втім, зараз це перетворюється на теорію. Бо після історій з "набутим імунітетом" кількох держав від участі їхніх компаній у реєстрі, а також після того, як уряд та НАЗК почали діалог про його припинення, цей сценарій видається неуникним.

Зрештою, реально дієвим інструментом на міжнародному ринку є список, який складає не НАЗК, а OFAC, тобто американське Управління з контролю за іноземними активами. Його санкції є справжньою "ядерною зброєю" у міжнародному бізнесі. Тому коли в США заговорили про санкції проти Raiffeisen за продовження роботи в РФ – там всерйоз почали замислюватися над виходом з російського ринку. І на цьому тлі вже байдуже, що торік у НАЗК піддалися тиску австрійців та призупинили статус "райфів" у своєму лістингу.

Тож драматизувати закриття реєстру "спонсорів війни" також не варто. Це був корисний інструмент, але зараз його дієвість під питанням. Але це не означає, що інші санкційні інструменти НАЗК втратили вагу.

Репутаційний страх уряду

Не є секретом, що НАЗК насправді не має повноважень не тільки на ведення реєстру "спонсорів війни" (його створення улітку 2022 року було таким собі "громадським навантаженням" для агентства), а й загалом для роботи у сфері санкційної політики. Та й насправді ніхто їх не має. Інституційна система української влади не готувалася до дій у нинішніх умовах, а "санкційна війна" за активної участі України донедавна видавалася такою собі фантастикою.

Але, попри всі згадані вище застереження, треба визнати, що робота НАЗК у цій сфері є ефективною. "Реєстр спонсорів війни" – це найвідоміший, але, мабуть, найменш системний її елемент. Достатньо глянути на санкційний портал НАЗК, щоб у цьому переконатися. Дослідження постачань компонентів зброї, пошук предметів мистецтва у власності російських олігархів тощо – це титанічна робота, результати якої є загальнодоступними.

Але зараз усе це – під загрозою.

Вище вже йшлося, що незалежність НАЗК є цілком реальною, і навіть коли українська дипломатія стикнулася з потужним тиском партнерів щодо реєстру "спонсорів війни", в уряду насправді не було інструментів змусити агентство закрити цей реєстр. А тим більше – зважаючи на те, що його закриття несе для влади шалені іміджеві ризики. Бо з точки зору пересічного українця це виглядає немов "прощення" іноземних бізнесів, які продовжують платити податки в Росії і годувати тим самим машину війни.

Тож в уряді прагнули зробити так, щоб у НАЗК самі відмовилися від реєстру.

І єдиний механізм тиску, який знайшли для цього, заснований на тому, що для ведення санкційних тем з боку НАЗК не має підстав. І коли у п’ятницю на розширеному засіданні уряду (яке, до речі, проходило за присутності іноземних дипломатів) Мін'юст підняв цю тему – в залі завирували емоції. Але факт того, що у НАЗК бракує повноважень, крити нема чим.

Звідси й виникло повідомлення уряду про те, що, мовляв, існує ідея передати весь санкційний пакет комусь іншому, як-от РНБО. І саме тому ця ідея досі не втілена, бо для НАЗК це не було чимось, що агентство наперед планувало.

Та проблема урядової ідеї в тому, що

насправді реєстр "спонсорів" хочуть не передати, а вбити.

І якщо разом із ним вб’ють усі інші санкційні бази, напрацьовані агентством – це буде контрпродуктивно і просто безглуздо.

Шанс на те, що НАЗК зможе зберегти усі інші компоненти своєї санкційної роботи, не видається високим. Усі розуміють, що це був би, певно, найкращий варіант (у НАЗК є незалежність, є експертиза, є команда, навіщо щось змінювати?), але "гра у перекидання відповідальності" зайшла надто далеко і розвернути позиції усім буде непросто.

Більше реальною є передача тих компонентів, які лишаться "живими", іншому органу. І це вже обговорюється, каже Новіков. "Була ініціатива про передачу в ГУР. Я впевнений, що це достатньо суб’єктна організація, щоби продовжити санкційну роботу. Сподіваюся, що в ГУР перейде вся та інформація разом з усією командою", – заявив він. За даними "ЄвроПравди", ГУР справді було долучене до формування частини реєстрів (як-от щодо компонентів зброї), але для розвідоргану ця публічна робота точно є невластивою.

Поки що розвиток цієї історії не визначений. Ситуація – на роздоріжжі. Але буде щиро шкода, якщо через намагання держорганів зняти з себе відповідальність за непопулярне, але назріле рішення постраждають результати системної роботи, які ще могли би принести користь Україні.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"